Консульство України в Порту

, Київ 17:39

Стаття консула-керівника А.В.Коваля в газеті "Diário de Aveiro" до Дня пам’яті та примирення (мовою оригіналу) з перекладом українською мовою

11 травня, 14:23

Пам’ятати заради майбутнього

      Якщо пройтися більшістю військових кладовищ континентальної Європи, відразу в вічі впадають червоні маки між могил - символ вмитих кров’ю земель. У далекому 1915 році під враженням боїв у Бельгії канадський військовий лікар Джон МакКрей написав: „На полях Фландрії розквітли маки / Між хрестами ряд за рядом”. У 1918 - працівниця Християнської асоціації молодих жінок Мойна Майкл написала вірш „Ми збережемо віру”, в якому обіцяла носити червоний мак в пам’ять про загиблих. У 1920 р. Національний Американський легіон прийняв маки в якості офіційного символу, а у 1921 р. червоні маки стали емблемою Королівського Британського легіону.
      Чи думав хтось в далеких 1920-их, що мак – символ жертв Першої світової війни, стане квіткою пам’яті ще глобальнішого військового конфлікту в історії Землі та причини найбільших трагедій ХХ століття – Другої світової війни?
       У війні взяли участь 80% людства, бойові дії велися 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 р. із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945 р. із беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема Голокост), а також вперше використана атомна зброя. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 млн солдат, загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 млн осіб.
       Недаремно 22 листопада 2004 року Генеральна Асамблея ООН, яку було створено за результатами війни у 1945 році, прийняла Резолюцію №A/RES/59/26, в якій проголосила 8 і 9 травня Днями пам’яті та примирення та рекомендувала державам-членам ООН, крім святкування своїх Днів Перемоги, Визволення чи Миру, відзначати один або два дні як данину пам’яті всім жертвам Другої світової війни.
       І зовсім недаремно співзасновницею Організації Об”єднаних Націй стала Україна, адже для неї, на той час позбавленої власної державності, Друга світова стала національною трагедією. Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн військових, підпільників і цивільних, 4-5 млн цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу, до 5 мільйонів жителів були евакуйовані або примусово вивезені до Росії та Німеччини, частина з яких не повернулася. Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 5,6 тис. мостів, 28 тис. сіл, 300 тис. господарств.
      Сформована на той час система світової безпеки потребує реформування відповідно до сучасних викликів та загроз. Вже у другій половині ХХ століття повністю зникло поняття формального оголошення війни, сучасна практика демонструє, що військові дії можуть відбуватися із офіційним запереченням причетності до них однієї зі сторін, відбувається перманентна революція у військовій справі, а термін „гібридна війна” знайомий навіть дітям.
      Незважаючи на карколомні зміни у сьогоднішньому світі, людські втрати та покалічені долі залишаються константним результатом будь-яких оголошених чи неоголошених воєн. Чи змінює своє значення ця стала величина, коли говоримо про жертв хімічної атаки в сирійському місті Ідліб та стан постійного стресу мільйонів сирійських дітей через вплив жахів війни, терористичні атаки ісламістів, понад 33 тисячі постраждалих внаслідок війни на сході України (згідно з даними Моніторингової місії ООН з прав людини), українських громадян, які є політв'язнями і незаконно утримуються в Росії та в окупованому Росією Криму?..
      Чи є меншим коефіціент горя сім’ї загиблого 23 квітня 2017 року на тимчасово окупованій Російською Федерацією території окремих районів Донецької та Луганської областей громадянина США та інших двох поранених - спостерігачів Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні від горя родин загиблих під час двох світових воєн?..
      На тлі останніх подій ціннісною має стати інша константа - пам’ять. Лише тоді, коли не забуватимемо, що агресорів зупиняли спільними зусиллями об'єднані нації, коли закарбуємо для себе, що в єдності та взаємопідтримці наша сила, світова безпекова система буде непохитною. Саме пам’ять є запорукою неминучого тріумфу людяності та миру, бо навіть, якщо нам здається, що війна не з нами і не в нас, не повинні маки пити кров замість роси.