28 листопада працівники Консульства України в Порту, українська громада та українське духовенство в Португалії зібралися біля Плакучої верби, висадженої українською громадою Португалії на знак вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні, щоб помолитися за упокій душ мільйонів українців, які стали жертвами голодоморів та вшанувати пам’ять про них.
На початку ХХ століття Україна пережила три Голодомори: 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років. Найбільш трагічним з них виявився голод 1932-1933 років, що був організований радянською владою під час сталінських репресій. Керівництво Радянського Союзу довгий час приховувало факт смерті українців від штучного голоду. Лише після проголошення незалежності України почалося розслідування масштабів Голодомору. За різними оцінками, від 4,5 до 10 мільйонів українців померли під час жахливих подій 1932-1933 років. Навесні 1933 року, кажуть історики, в Україні помирало 17 людей щохвилини, 1 000 людей щогодини і майже 25 000 людей щодня.
Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим актом політичної системи проти мирних людей, який повинен був ліквідувати основу української нації і національного відродження, унеможливити протистояння радянській владі. Українська нація мала величезний культурно-історичний спадок, власні традиції державотворення, етнічну самобутність, досвід національно-визвольної боротьби, а тому становила загрозу для геополітичних намірів тоталітарної держави.
У 1932-33 роках виконавці «терору голодом» відбирали в селян худобу, урожай і навіть посівний матеріал на наступний рік. Дороги у великі міста просто перекривали, а тих, хто намагався туди потрапити – розстрілювали.
У серпні 1932 року під приводом того, що розкуркулені селяни та "інші антисоціальні елементи" розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна. Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом'якшувальних обставин - 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії. За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п'ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці. За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб.
Голод затьмарив світ дитинства. Батьки вмирали, а діти залишились без догляду і уваги. Голодомор зруйнував сотні тисяч людських доль. Безліч безпритульних дітей, іноді сотнями, збиралися на сільських та містечкових ярмарках і базарах. Вони здіймали такий напівбожевільний крик, що людям ставало моторошно — одні зупинялись, плакали, інші закривали вуха і тікали.
Не менш болючими для розвитку національної свідомості українського народу були й моральні втрати. Змінювалося не тільки тіло голодної людини, перетворюючись на кістяк, змінювалася її психіка. Люди за таким умов перетворювалися на смиренних і покірних. Від голоду загинули цілі покоління, а відтак було загублено історичну пам’ять нації.
Державна влада СРСР накладала заборонну печатку на все, що проливало світло на 1933 рік, страхітливі дні якого за своєю спрямованістю й жорстокістю не мають аналогів в історії людства. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали – “продовольчими труднощами”.
Дії влади з приховування фактів голоду підтверджують злочинну сутність політики сталінського тоталітарного режиму з організації Голодомору.
В Радянському Союзі режиму Й.Сталіна вдалося завдяки страху перед репресіями майже повністю вилучити пам’ять про Голодомор із публічного простору. Сталінський режим прагнув приховати Голодомор не тільки від зовнішнього світу, а й від нащадків. Сільрадам наказано при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, в 1934 році надійшло розпорядження: всі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932 – 1933 рр. вислати в спеціальні частини (де більшість із них було знищено). Практично до кінця 80-х років ХХ ст. в СРСР офіційно заперечувалася наявність Голодомору та його жертв у 1932 – 1933 рр. Однак приховати цей страшний злочин не вдалося.
З особливою силою правда про Голодомор зазвучала в незалежній Україні після 1991 року. З того часу українські історики провели величезну роботу, результатом якої стали тисячі великих і малих досліджень, присвячених Голодомору. Поряд із вивченням історії Голодомору розгортається рух за увічнення пам’яті загиблих, складання списків жертв, збір спогадів і свідчень очевидців, яким вдалося пережити трагедію. Результатом зусиль громадськості і держави стало визнання Голодомору актом геноциду низкою іноземних держав і міжнародних організацій в актах парламентів та міжнародно-правових документах.
Зокрема, в Резолюції Асамблеї Республіки Португалія (парламент) від 03.03.2017 вказано «…Висловити солідарність з народом України і визнати [Голодомор] геноцидом, що призвів до загибелі близько 7 мільйонів українців у 1932–1933 роках в Україні. … засудити всі форми тоталітаризму і злочини проти людства, як ті, що сталися у тридцяті роки в Україні».
У рамках своєї діяльності як на двосторонньому, так і багатосторонньому рівнях Україна виступає за встановлення історичної правди і вшанування міжнародною спільнотою пам’яті про мільйони українців, котрі були цілеспрямовано знищені тоталітарним режимом.
Прийшла пора віддати належне безвинно вбитим — розповісти нащадкам правду, щоб застерегти їх від повторення подібного лиха назавжди, адже ці болючі сторінки життя є невід’ємною частиною і нашого сьогодення. Не маємо морального права це забути…Маємо обов’язок перед минулими та наступними поколіннями українців вшановувати всіх жертв та постраждалих від Голодоморів в Україні…..
Вічна пам’ять!